Ця стаття названа саме так, бо людина, у котрої брала інтерв’ю, живе й дихає своєю творчістю, даруючи людям прекрасне і водночас висловлюючи протест проти жорстокої війни, яку розв’язала Росія проти України. Сьогодні на зв’язку з Йонавою Ірчія Бондаренко – харківська мисткиня, а саме композиторка й дитяча сценаристка, поетка, авторка дивовижних картин. Коли людина всебічно обдарована, важко зосередитися на чомусь одному, але все ж таки доведеться. Цього разу ми поговоримо про картини, сповнені особливих сенсів, втілення віри в Перемогу, любові і болю…

До повномасштабної війни відбулося кілька виставок «Паперових історій»  і майстер-класів Ірчії Бондаренко у Харкові: у Холодногірській бібліотеці, в Обласному Палаці дитячої та юнацької творчості, у військовій частині 3017 Національної гвардії України.

Зара Ірчія з донечкою перебуває у Любляні. Майстриня проводила благодійні майстер-класи для дітей і дорослих в українському волонтерському центрі «Червона Калина». Представляла свої картини в посольстві України в Словенії у День Української Державності 2022 року. Продавала портрети, аби зібрати гроші для ЗСУ. Чимало робіт оприлюднено в українському журналі «Колесо життя», який виходить друком і в цифровому форматі. Кілька портретів узято для сценографії вистави «Подаруй мені смак сонця» у Брюсселі, режисерки Альбіни Богун (прем’єра була 9 липня). Наразі плануються дві виставки «Паперових історій» Ірчії Бондаренко у Словенії.

Ірчіє, твої роботи чіпляють глядача емоційністю і незвичайністю. Як називається жанр мистецтва, у якому ти працюєш, і як давно ти відкрила його для себе?

Жанр більше нагадує техніку колажу з паперу. Колись я себе питала: чому мені подобається створювати картини з клаптиків папірців? Може тому, що я уявляю, як із хаосу дрібних паперових шматочків народжується щось цілісне, те, що продовжує жити і ніби дихати – лініями, фарбами, образами. Після експериментів «Портрети з шафи», коли я створювала картини з одягу (портрети видатних людей), мені захотілося придумати ще щось. Здається, взимку 2021 з’явилися перші спроби – портрет наших Героїв – Дані Дідіка і Сергія Нігояна.

Які матеріали ти обираєш, і які особливості техніки виконання таких робіт?

У нагоді буде все паперове – декоративний папір, сторінки журналів, рекламні буклети, афіші, обгортки від цукерок. На міцний картон я спочатку клею фон. Раніше робила ескіз на картоні. Зараз створюю все імпровізаційно. Обличчя своїх героїв малюю клаптиками різних відтінків. Це додає об'ємності, образ набуває динаміки та глибини, коли змішуються кольори і фактури паперу. Люблю використовувати шматочки паперу з уривками тексту. Для мене портрет – історія. Так я вкладаю додатковий зміст: картину можна «читати», дивитися ніби «фільм». Коли всі деталі склеїла, беру гелеві ручки, фломастери, інколи олівці, і малюю контури й важливі тонкі лінії, котрі складно зробити з паперу.

Ти болісно переживаєш розлуку з Україною.  Як впливає війна на твою творчість?

Для мене творчість із клаптиків паперу – це візуальна комунікація, розмова із собою, з іншими людьми. Це і рефлексія, і спосіб відновити внутрішню цілісність, коли часи випробувань розривають нас, немов на шматки. Творчість під час війни – це можливість заявити, скоріше, прокричати на весь світ про страшну ситуацію в Україні, коли в 21 сторіччі агресивна сусідня росія вдерлася в нашу суверенну державу і стала коїти злочини проти людяності, проти українськості. Наприклад, я часто малюю людські обличчя зі зруйнованими будинками на голові. Це не потрет людини – це крик через метафору: «Світе, в світі людей є ті, хто втратив людські риси. І ці людоподібні істоти з терористичної росії прийшли в мій дім з війною». Для мене творчість зараз – це  і терапевтична дія. Війна травмує кожного українця, і через свої картини я шукаю в собі внутрішнього лікаря. І головне – шукаю те, що зміцнюю мою віру в Перемогу.

24 лютого довело нам, що наше сплановане життя надто крихке. Однак звичка будувати плани залишилася в кожному з нас у тій чи іншій мірі. І це нормально. Людині хочеться хоча б думати, що від неї залежить її майбутнє... Які твої плани і мрії, Ірчіє?

Зізнаюся, за ці місяці я перестала будувати «великі» плани. Все, що мені хочеться, все що всередині мене — бажання нашої Перемоги. Бажання, щоби не гинули українці. Бажання вистояти. Бажання повернутися додому і обійняти своїх близьких людей та друзів, погладити кота Степана. Зараз я будую плани на день-завтра, відчуваючи поточний момент. Творчість – моє знеболювальне. Моє «чаклування», бо в кожну картину я вкладаю енергію і всі ті бажання, про які написала. Мої плани – творити, бо зараз це моя зброя.

Такі знайомі бажання… І творчість може стати зброєю заради спільної мети – Перемоги. Плести синьо-жовті браслети, вишивати рушники, крутити мотанки, малювати листівки з янголами-охоронцями для ЗСУ чи створювати картини з клаптиків паперу. Ми разом, де б ми не були.

Здоров’я всім нам і скорішої Перемоги! Тримаймося!

На фото картини Ірчії Бондаренко: «Стіни фортеці», «Серце перекачує час», «Погляд нескореної» (була представлена в Посольстві), «Кричати, навіть коли мовчиш» (зберігається в музеї Новітньої історії Словенії)

Яна Вовк