Без ложки важко уявити сьогодні як кухню у себе вдома, так і ресторацію. Історія ложки бере витоки у глибокій давнині. Ми так звикли до ложок, що навіть не замислюємося над тим, що виготовлення цього столового прибору може стати справжнім мистецтвом, де поєднується сучасне і традиційне.
Нещодавно юні українці, які відвідують Йонавський районний центр соціальних послуг, побували на екскурсії у краєзнавчому музеї Йонавського центру культури. Це була незвичайна зустріч із литовським майстром, який виготовляє дерев'яні ложки та ополоники і має сертифікат продукту національної спадщини Литви.
Артурас Алекса з дитинства прикипів до столярства. Ножем, подарованим бабусею, виготовляв човники та сопілки. Прадід був столяром і ковалем, можливо, від нього й передався талант у спадок правнукові.
З часом Артурас закінчив Каунаську будівельну школу й отримав спеціальність столяр-тесля-будівельник. Але доволі швидко зрозумів, що у механізованому цеху з гучними електропристроями робота не для нього. Навіть промайнула думка, що обрав не ту спеціальність... Утім, якщо людина обдарована від природи і вміє прислуховуватися до себе, вона завжди знайде свій шлях. Як це і сталося у випадку Артураса.
Українські діти дізналися чимало цікавого про виготовлення ложок і ополоників. Артурас Алекса працює тільки ручним інструментом. Для досвідченого столяра сокира є найважливішою, але окрім сокири потрібні ще ножі, пили, стамески (прямі й напівкруглі) тощо.
Коли майстер працює сам, то першу половину роботи він виконує у природі. За деревиною йде до лісу чи саду взимку, на спадаючий місяць. Працює із деревами, які впали нещодавно, тобто із сирим матеріалом. Усі необхідні інструменти – із собою в наплічнику. Робота ручним інструментом дозволяє краще відчувати дерево. Між майстром і деревом наче відбувається діалог.
У краєзнавчому музеї діти мали можливість теж відчути таїнство народження нового – із березового поліна, яке ми всі дружно розпилили разом. Потім – первинна обробка сокирою. У руках майстра здавалося, що це дуже легко. Деревина вистрибувала трісками з-під сокири, а потім – тоненькими пластівцями з-під ножа та напівкруглої стамески, наче сир при нарізуванні. Але насправді така легкість – результат тривалої праці, терпіння, наполегливості майстра.
Сотні чудових ложок у колекції Артураса – різної форми, ваги, кольору, із різьбленням чи без. Клен і береза дають однобарвну деревину. А із яблуні, груші, вишні, сливи, черемхи виходять кольорові ложки. Коли майстер бере у руки поліно, він іще не знає, який саме малюнок ляже на виріб. Дерево підказує, яку ложку воно може подарувати, – у цьому і є діалог із майстром.
За формою різняться литовські ложки і скандинавські. Цікаво, що скандинавські ложки виготовляють окремо під праву та ліву руки. Литовські ложки дуже схожі на ті, якими звикли їсти українці. Є ложки з довгими ручками, якими зручно варити борщ чи варення на плиті (а в давнину довга ручка ложки запобігала опікам рук господині, яка готувала їжу на відкритому вогні, у печі)…
Багато цікавого ми дізналися про такий звичайний, на перший погляд, предмет як ложка. Існує теорія, що високий професіоналізм приходить через 10 000 годин зусиль людини у заданому напрямку. Бажання досягти мети і працелюбність творять дива. Тож від кожного із нас залежить, чи зможемо ми найти незвичне у буденному, дати життя новому, зберегти і збагатити культурну спадщину своєї країни, навчити цьому інших.
Здоров’я всім нам та скорішої перемоги. Тримаймося!
Яна Вовк
