Наближається одне з найголовніших і значущих українських державних свят – День Незалежності України. Це свято відзначається щороку на честь ухвалення Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України, який підтвердив наш народ на Всеукраїнському референдумі 1 грудня того ж року.
Історично так склалося, що незалежність нашої держави занадто залежала від сусідки з імперськими звичками.
Чи замислювалися ви, чому сторіччями знищувалась українська мова? Українська мова заборонялася ще наказами російських царів, а за радянських часів учителям, які викладали російську мову, платили більше, ніж викладачам мови української. Радянська влада фізично знищувала українську інтелігенцію, носіїв українськості і будь-якої вільної думки. Формувала в цілому зневажливе ставлення українців до рідної мови. Старше покоління пам’ятає, як був нав’язаний стереотип, що українською розмовляє тільки село – у значенні недоумкувасті чи примітивності. І весь час нам нагадували про «великий и могучий русский язык», поруч із яким українська мова виглядала зайвою сиріткою… Недарма існує мудре прислів’я: без мови немає народу. Нація починається з мови.
І не тільки мови торкнулася руйнівна імперська стратегія. Поки будувався на кістках людей комунізм, наші бабусі навіть писанку писали потайки. Потайки вишивали рушники й вишиванки, зберігаючи ниточку пам’яті з попередніми поколіннями. Владою знищувалась українська культура, традиції. Замість справжніх цінностей пропонували кіно про щасливих колгоспниць і робочих, відданих світлим ідеалам примарного комунізму.
Під час війни слово «Незалежність» має особливу вагу. Ми обрали свій шлях розвитку, право на власну волю і суверенітет. Кожного дня гинуть наші захисники за незалежність нашої України, за наше майбутнє, за право наших дітей на щасливе дитинство. Від снарядів ворога гинуть і скалічуються мирні мешканці, руйнуються лікарні, дитячі садочки, школи. На окупованих територіях загарбники катують українських чоловіків і ґвалтують жінок, навіть немовлят. У Харкові, моєму рідному місті, однією з перших, куди прилетів снаряд із Росії, була станція переливання крові… Де б ми не були, маючи в серці вогник любові до своєї землі, пам’ятаймо, що ми – українці.
Цього року 24 серпня українці, які зараз проживають у Йонаві, святкуватимуть у містечку Швейцарія, у гостинній садибі Сурвілу. Готуємося всім гуртом. Співатимемо з гордістю гімн України та українські пісні, читатимемо вірші про нашу землю, волю, солов’їну мову. Приготуємо українські страви.
Увага! О 19.00 ми приєднаємося до живого ланцюга єдності, який поєднає українців у різних країнах і всіх, хто підтримує Україну в її прагненні Незалежності. Заходьте на сайт та відмічайте місце, де стоятимете у цей день https://freeworldgathering.com/ «24 серпня ми вийдемо на центральні вулиці міст і візьмемося за руки, щоб утворити живі ланцюги. Покажемо всім: свобода – наша спільна найвища цінність; воля – наш спосіб мислення. Приєднуйся!»
Діліться цим посиланням, запрошуйте друзів. Ми разом. Пліч-о-пліч. Незламні.
У Йонаві ми збираємося 0 19.00 під українським прапором у долині Йоніню. Українці й литовці разом.
Сердечно дякуємо господарям садиби Сурвілу й організаціям, які влаштовують святкування Дня Незалежності України: «Venecijos bendruomenė» та Йонавському районному центру соціальних послуг! І висловлюємо щиру подяку адміністрації Йонави за підтримку й допомогу українцям!
Здоров’я всім нам та скорішої перемоги!
Яна Вовк
