У кожного народу є своя історія традицій, обрядів, і не можна уявити Литву без її лляних полів та пісень, танців, пов’язаних із вирощуванням, збором та обробкою льону.
У текстильній промисловості льон займає друге місце після бавовни. Лляне волокно має гарні прядивні властивості (міцність, гнучкість, здатність легко ділитися при чесанні на тонесенькі волоконця). Із лляного волокна виробляється широкий асортимент товарів побутового і технічного призначення.
Раса Куліте-Лібєнє, яка понад вісім років працює едукаторкою в Йонавському краєзнавчому музеї, розповіла, що почала цікавитися льоном через інтерес до старовинного процесу виготовлення тканини. У 2018 році пані Раса вирішила створити едукаційну програму з цього напрямку. Але виготовляти волокно для ткацтва можна не з будь-якого сорту льону. Почали шукати насіння льону з довгим волокнистим стеблом і знайшли його в банку насіння «Augalų genų bankas». Купили кілька сортів.
Вирощує льон пані Раса у себе в садибі. Обладнання, необхідне для обробки, замовили у народних майстрів за зразками музейних експонатів.
У давнину в Литві, як і в Україні, льон сіяли тільки чоловіки. У Литві, розповіла Раса Куліте-Лібєнє, льон – жіноча рослина. На півдні чоловіки сіяли його в ті дні тижню, назви яких були жіночого роду. А на півночі – у дні, назви яких були чоловічого роду. Під час засівання також дивились у небо. Аби добре зростав сорт із високим стеблом, небо мало бути з довгими хмарами (не купчастими).
У південній Литві, льону було небагато, і обробляли його жінки. А у північних районах льон вирощували на продаж, багаті врожаї доводилось обробляти як жінкам, так і чоловікам. Починаючи із XVIII ст., вирощування льону стало однією із важливих і прибуткових галузей.
Льон треба збирати, коли сухі голівки дзвенять. Висмикували його з коренем… Багато народних пісень, легенд, ігор, обрядів пов’язані з льоном. Якщо працювали на себе, то співали пісні.
Aš pasėjau linelius
Tėvužėlio daržely…
Ritin dobil, ritin dobil
Ritin dobil ja.
«Я посіяла льон у татковім садочку…». Однак, якщо йшлося про виробництво, то темп роботи був таким, що співати не було ані часу, ані сили.
Голівки льону знімали на виготовлення олії, а стебла клали у ставок чи копанку (на два-три тижні), а щоб пом’якшити воду, додавали попіл, гній або керосин. У більшості регіонів на полі тримали зібрану рослину до двох місяців. Далі – сушили. Намотували стебло на палець, перевіряли: якщо деревина відпадає, то сушіння закінчено. Волокна відокремлювали від деревини; вичісували великою дерев’яною розчіскою, металевою більш густішою та щіткою зі щетини…
І це не повний шлях від насінини до лляної сорочки чи рушника. Раса Куліте-Лібєнє проводить майстер-класи, на яких ви можете доторкнутися до цікавої давнини, зануритися в традиційне мистецтво і відчути себе дотичним до прекрасного й вічного.
А ще Йонавський краєзнавчий музей запрошує вас 23 листопада о 16.00 на відкриття двох цікавих виставок майстринь Леокадії Вількєнє і Ваціте Антанавічєнє. Ви зможете побачити вироби із вовни (одяг і прикраси), а також сучасну іграшку, керамічні вироби та вироби зі шкіри.
Здоров’я всім нам та скорішої перемоги! Тримаймося!
Яна Вовк
